Форпост-Котовск продолжает знакомить читателей с интересными людьми нашего города. С теми людьми, чья жизнь и деятельность определяет лицо города, его экономическую, социальную и культурную жизнь. Форпост-Котовск отрывает и освещает малоизвестные жителям нашего города грани личности, таланты и увлечения широкоизвестных в городе людей.
Главная » 2015»Июль»6 » Сторінки історії, які забувати не можна.
13:20
Сторінки історії, які забувати не можна.
Сторінки історії, які забувати не можна.
Березень 1944-го, румунське військо щодуху тікає із захоплених раніше територій, Червона армія наступає шаленими темпами. Зморені та змучені зі станції Білине до Балти повертаються 50 євреїв, яких румуни, що окупували територію Балтщини, обрали для завантаження у потяги до Бухаресту награбованого на Україні. Певно, ці люди, що пережили страшні роки в балтському гетто, всім своїм їством відчували швидке визволення, волю та мирне життя. Дякували Бога за те, що вижили у пеклі та сподівалися, що тепер проживуть довге, щасливе життя. Раптом на їх шляху з’явився загін зондеркоманди СС, що прямував на залізничну станцію після розстрілу Балтського гетто. Це сталося за 2 дні до визволення Балти, всього лише за 2 дні! Єврейські в’язні загинули жахливою смертю. Озвірілі садисти завели 50 приречених до сараю на окраїні Балти, закидали їх гранатами, облили бензином та підпалили. Хто не помер від осколків гранат, згоріли заживо. 48 осіб загинули в тому пеклі, лише двом пощастило більше, хоча слово «щастя» тут не доречне. Одного застрелили, коли йому вдалося вискочити із сараю, другий вижив зарившись у гній, що залишився від худоби, але він збожеволів. Єдиний з загиблих, кого вдалося упізнати після визволення Балти був застрілений музикант з Бухаресту. Тіло оркестранту впізнав його син. А Рахміл, той що вижив, був міським божевільним, його пам’ятають старі люди, він помер десь у 60-х і саме йому Семен Цванг присвятив свого відомого вірша. 5 липня на виїзді з Балти в бік селища Білине був відкритий пам’ятник заживо спаленим в’язням Балтського гетто. На цей захід з Ізраїлю приїхали родичі загиблих у тому пеклі. На фото є онук Бухарестского оркестранта (він в синій сорочці), саме він і профінансував встановлення меморіалу. Є прислів’я «Війна не завершена, поки не знайдено останнього солдата, що загинув на ній». Та певно сюди треба додати: війна не завершена, поки не відкриті всі жертви цієї війни. І ми маємо їх пам’ятати, щоб знати ціну життя. Вічна пам’ять загиблим і вічний спокій їх безвинним душам. Сайт " Стара провінція"
